Рецензія на Примарний вершник 2

( Голос )

Примарний вершник 2 / Ghost Rider: Spirit of Vengeance (2011)

Чим керувалися продюсери «Примарного вершника 2», які змінили режисера першого фільму на тандем Невелдайн і Тейлор, невідомо, але, мабуть, провал стартової картини про героя з коміксів, що уклав угоду з самим дияволом, змусив їх переглянути концепцію.

Невелдайн і Тейлор відмовилися від проходження по шляху історій з коміксів і створили своє власне кіно, відмовившись від відомих глядачеві фактів з життя Джонні Блейза за першим «Примарний гонщик», по-своєму зіпсувавши появу мисливця за душами грішників.

Але це далеко не найгірше, що було придумано індивідуалістами-режисерами спільно зі сценаристами. Вони поставили грандіозне кіно, змішавши містику з бойовиком, але виглядало все та, ніби фантазія пішла настільки далеко від натуральності, що краще б уже або повністю містику створити, не змішуючи її з реалізмом нашого буття. Їх спроба зв'язати дві паралелі - вигадану і справжню - мало сприяла сприйняттю стрічки як повноцінного екшна. Їм би повчитися у «Блейда» (також фільм, заснований на коміксах), там це вдалося на всі сто відсотків.

Хоча, тим не менше, всі знали, що всіх зацікавить продовження «Примарного вершника», на що вказувало присутність Ніколаса Кейджа. Всі говорять про кризу ролей у цього актора, але звинувачуючи не його, а лише його невдачу у виборі, але «Примарний вершник 2» показав ще і кризу його виконання. Всім своїм виглядом він давав задуматися, що ми йому повинні дякувати тільки за присутність; ніяких емоцій, почуттів, наповнення образу. Вже одного тільки імені мало, Ніколас, мало, пора б задуматися, що глядач, йдучи в кінотеатр на твої фільми, заздалегідь передбачає черговий провал. У Кейджа зникла його ефектність.

Правда, інші актори зіграли нітрохи не краще, можна згадати тільки Ідріса Ельбу, актор других ролей і цим можна сказати про акторську гру всього ансамблю: як же так грати, якщо актор другого плану грає краще за тих, кому відведено більше сцен, слів, часу у фільмі ?

Наостанок, хотілося б сказати про Невелдайна та Тейлора, любителів маргіналів в своїх стрічках, якщо вже так хочеться хизуватися своїм індивідуалізмом, то чому стільки сцен викликають асоціації з іншими картинами (наприклад, «Матрицю» і «Відчайдушного»)?

На жаль, чергове фіаско: претензій багато, суті мало.